Публікації

Дизайнер-початківець Вікторія Савицька розповіла про мистецтво, досягнення та перші зароблені гроші

Вікторія Романенко – звичайна студентка 3-го курсу ЗНУ кафедри дизайну. Але за 3 роки вже встигла здобути перемоги, познайомитися з відомими живописцями і дизайнерами Запоріжжя та заробити гроші завдяки своїм роботам.

Вікторія народилася в м. Токмак, Запорізької області. Її дитинство пройшло з пензлем у руці, а доросле життя підготувало багато несподіваних сюрпризів. Зараз дівчині 20 рокiв і вона продовжує творити шедеври.

- Вікторіє, Ви цікава і різноманітна людина, і не можна не запитати, ким мріяли стати у дитинстві?

В.: У молодших класах хотіла стати художницею, бо дуже полюбляла малювати, десь у класі п’ятому з’явилося бажання стати майстром із татуювань. Потім трохи підросла, стала розумнішою, тоді ця ідея зникла і більше не поверталася.

- Чому все ж таки відмовилися робити людям татуювання?

В.: По-перше, треба витратити багато коштів на приладдя, інструменти. По-друге, цьому ніде не навчають, ні в коледжах, ні в професійних училищах. Ти самостійно опановуєш техніку, проводиш самонавчання, навіть немає на кому робити пробні кроки, адже можна раптово нашкодити людині, зіпсувати її тіло або найстрашніше – занести інфекцію. Я зрозуміла, що це дуже складна і водночас відповідальна робота, тому вирішила присвятити себе іншим видам мистецтва – живопису й дизайну.

- Що для Вас означає «мистецтво» ?

В.: Для мене мистецтво – це розвага, відволікання від усіх справ, які накопичилися упродовж тижня. Іноді хочеться просто відпочити від тяжких буднів, послухати заспокійливу музику, зробити кілька смуг на ватмані. У такий спосіб я релаксую.

- Як Ви вважаєте, можна стати справжнім митцем чи треба народитися ним?

В.: Звичайно, можна стати професіоналом, створювати шедеври. Головне – мати бажання, а також бути завзятим, старанним, не зупинятися на досягнутому і ніколи не кидати справу, яку ще не почав. Тут велику роль грає сама людина, її характер і темперамент. Не всім дано народитися вже готовим майстром, тому треба старатися.

- А ви народитися зі здібностями чи навчилися секретам майстерності у спеціальних закладах?

В.: Мабуть, народилася. Із дитинства постійно малювала, весь вільний час присвячувала живопису. Близькі постійно казали, що в мене є талант і здібності. Я стала розвиватися в цьому напрямку. Мама записала мене до місцевої художньої школи, щоб я не витрачала час на казна-що. Коли мої друзі збиралися компаніями, ходили в кафе, відвідували концерти і дискотеки, я в цей час сиділа перед мольбертом і малювала природу (сміється). У 17 років я не потрапила до університету через великий конкурс, тому вступила до Запорізького вищого професійного училища на спеціальність «декоратор вітрин». У ліцеї нас навчали декоруванню вітрин, кімнат, квіткових букетів. Хоча я провчилася лише рік, зате отримала великий досвід та познайомилася з запорізькими живописцями. Зараз навчаюся в ЗНУ на дизайнера інтер’єрів.

- Вікторіє, що для Вас є найскладнішим у процесі навчання?

В.: Виділити час на це і змусити себе виконувати завдання, особливо коли поганий настрій і немає натхнення, ти все одно сідаєш і малюєш, бо завтра здавати готовий проект. Головне – змусити себе почати працювати, а далі все піде як по маслу.

- Робота – це для Вас задоволення чи каторга?

В.: Взагалі, я люблю працювати. Спочатку не дуже хочеться робити перші кроки, але потім ти входиш у смак і одразу все починає подобатися. Ти знаходиш нові кольори, нові лінії, змінюєш кольорову  гаму – це дійсно цікаво, а іноді навіть важко зупинитися.

- В яких мистецьких конкурсах брали участь?

В.: Коли навчалася в ліцеї, відправляла роботи в галерею сучасного мистецтва. Там проводилася виставка різних цікавих робіт, але місця ніхто не зайняв. Наші роботи виставляються в мистецьких школах Запоріжжя, галереях, обласній бібліотеці і , власне, в університеті. Минулий рік був роком Японії в Україні, тому і конкурс присвятили японській тематиці. Моя робота називалася «Дівчина в сакурі» і посіла 3 місце. Цього року результати покращилися – я посіла 2 місце в конкурсі «Українські традиції». Наступного сезону намагатимуся взяти гран-прі.

- Чи приносили Ваші роботи прибуток?

В.: Поки що свої картини я не продаю, бо ще не готова з ними розлучатися, ще не насолодилася (сміється). Окрім живопису, я захоплююся флористикою – компоную квіти в гарні букети, виготовляю дитячі віночки, створюю композиції на різні свята. Завдяки цьому я отримали перші зароблені гроші, свої, кровні.

- На що витратили зарплату, якщо не секрет?

В.: Купила собі нову сукню та косметику. Дівчина завжди повинна виглядати розкішно.

- Зараз дуже популярними стали фруктові букети, тим паче, вони приносять непоганий прибуток. Вам доводилося готувати такий набір?

В.: Чесно кажучи, до цього не доходять руки. А зараз дійсно букети з фруктів набирають обертів не лише в обласних центрах, а й маленьких містах. У мене поки що немає на це часу, але в майбутньому обов’язково спробую створити такі смаколики.

- Ваші роботи залишають приємний післясмак, а як Ви ставитеся до критики?

В.: Позитивно. Мені подобається чути критику від сторонніх людей, тоді я прислухаюся до їхніх порад. На сьогодні головним критиком виступає мій куратор в університеті. Він завжди наголошує на плюси і мінуси, більше, звичайно, мінусів, адже ми навчаємося. Тоді я знаю, над чим працювати, які помилки виправляти. Часто нас просять самостійно себе аналізувати, а самокритика – це складна річ. Деяких це дратує, а мені навпаки – веселить.

- Кожен митець повинен вміти представити себе аудиторії. Як успішно виступити перед публікою?

В.: Спочатку треба все детально продумати, що розповідати. Потім бути готовим до різних питань – для цього ми навчаємося розбиратися в темі, щоби потім не розгубитися перед людьми.

- На кого з дизайнерів орієнтуєтеся? Хто є Вашим кумиром?

В.: Мені дуже подобається спостерігати за роботою однієї дівчини з Росії – Лесею Поплавською.  Вона теж пише портрети, пейзажі. Лесині роботи мене надихають на створення подібних шедеврів. Тоді я сідаю за стіл і починаю втілювати свої думки на папері. Я обожнюю її портрети, хоча раніше не вміла малювати людей. Коли надивилася на її роботи  - почала писати портрети, це було минулого літа. Зараз у мене непогано виходить.

- Хто Вас надихає на створення шедеврів? Можливо, хтось із близького оточення?

В.: На це впливає і погода, і люди, які знаходяться поруч. Багатьом подобається працювати в тиші, а я люблю компанії. Саме з одногрупниками в мене виходять чудові картини, коли ми налаштовані не на саму роботу. Треба трохи помалювати, потім поспілкувалися, походити, подивитися на роботу одне одного. Важливо вмiти відволікатися від процесу. Свіжа голова допомагає помітити мінуси на своїй картині та вчасно їх виправити.

- Ви навчаєтеся на дизайнера інтер’єрів і задоволені своїм вибором. Наскільки мені відомо, в університетах Запоріжжя не готують дизайнерів одягу, а більшість дівчат мріє саме про кар’єру модельєра. Чи не задумувалися Ви про зміну напрямку у майбутньому?

В.: Я вважаю так: якщо вступила на спеціальність «дизайн інтер’єру», то буду й надалі вчитися на дизайнера інтер’єрів, бо мені це більш по душі. А якщо нічного з цього не вийде, то буду створювати ескізи одягу.